Енергодарська міська територіальна громада

Продовжуємо нашу рубрику "Герої серед нас" - про сміливих героїчних енергодарців, які рятують людей та захищають Україну від ворога.

Таким є і наш земляк - військовослужбовець Владислав (позивний – Мухомор), який, перебуваючи зі службовим завданням в Оріхові Запорізької області, врятував дитину під час ворожих обстрілів, накривши її своїм тілом.

На початку повномасштабного вторгнення всього за тиждень Оріхів потрапив в оточення росіян. Коли почалися проблеми з поставками харчів, в одній зі шкіл відкрили пункт видачі гуманітарної допомоги.  Місцева родина - мати Марія та двоє донечок, разом з сотнями інших містян прийшли до пункту та зайняли чергу. Молодша, Анютка, лишилася гратися на подвір'ї школи. 

Раптом почалися обстріли міста, вибухи. На щастя, поряд із дитиною опинився військовослужбовець Владислав, який приїхав забрати медикаменти для бригади, та на той момент був поруч із цивільними. Воїн підбіг до дівчинки та накрив її собою від обстрілів.

«Як зараз пам’ятаю, що це було 9 травня. Орки тоді вирішили нас добряче «привітати» і гатили всім підряд, - розповідає Влад. - На той час я як військовий вже був добряче «пристріляний», міг розрізнити за звуком, що саме летить та в якому напрямку. Тож коли почув характерний свист, швидко сказав людям укритися та лягти на підлогу. Всі побігли, аж раптом я побачив дитину років 5-ти. Часу на роздуми просто не було. Схопив малу, побіг в безпечніше місце,  та часу вже майже не залишалось. Поруч пролунав вибух. Впав, прикривши дитину зверху. Лежу, а вона мене своїм маленьким кулачком в живіт тикає, і каже: «Мене Анютка звати. А тебе?». А мене, кажу, Мухоморчиком звати. Ось так і познайомились» -  розповів нам Влад подробиці цієї історії.

 Для дитини все закінчилось щасливо, адже завдяки мужності та рішучості Владислава, Анютка лишилася неушкодженою. Та, на жаль, не для всіх. Той обстріл таки забрав людське життя та покалічив багато інших. На тій самій стежці, де стояла дівчинка, осколками боєприпасів було сильно поранено одного з волонтерів. 
«Пам’ятаю, що його звали Віталій. Років 30-35. Я сам одразу після обстрілу віз його в лікарню.  Бачив, що поранення дуже серйозне, але все ж сподівався, що все обійдеться. Довго ще чекав біля лікарні, багато курив, бо переживав, поки за життя чоловіка боролися медики. Та, на жаль, врятувати волонтера не вдалося – рани виявилися смертельними». 

Врятувавши дівчинку, хлопець поїхав допомагати іншим -  рятувати та вивозити поранених. Та про Анечку не забув. Поставив за мету знайти дівчинку та переконатися, що з нею та її рідними все добре. Знайти вдалося через оголошення в Фейсбук. Зустріч була дуже теплою, ніхто не зміг втримати сліз. З того часу родина підтримує дружні стосунки з Захисником. Анюта часто передає своєму Захиснику зворушливі малюнки та пише листи, бо вже ходить до школи, а  Влад, який вже став рідною людиною для дівчат, завжди на зв'язку зі своєю ще однією сім'єю.

«У мене самого є три молодші сестри. В тому числі заради них – їх свободи та їх майбутнього, я пішов добровольцем 24 лютого 2022 року. І сам би ніколи не зміг жити під нігтем загарбників. Мій батько був військовим. Я знаю, що за свободу завжди треба боротися. Це дуже-дуже важка боротьба. Та Енергодар і навколишні населені пункти будуть звільнені від кацапської нечисті» - переконаний наш Захисник.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Владу був всього 21 рік. Він тільки-но, 16 грудня 21-го, звільнився зі строкової служби, повернувся додому. Почав працювати в одному з приватних підприємств Енергодара. Як всі юнаки такого віку, мав чисельні плани на життя. Та війна змінила все в один день. Вже по обіді 24 лютого Владислав був у Василівці, вступив до 110 бригади ТрО, де несуть службу чимало наших земляків. Перші дні військові, зокрема і наш герой, дуже багато допомагали з евакуацією цивільних.  Часто людей вивозили з під обстрілів буквально в останню мить. А далі - Оріхівський напрямок, Привітне на Донеччині,  Куп’янськ. Дві контузії. Цього року отримав важке поранення. Але відновився та знову повернувся на передову. І попри втому, попри суворі випробовування, залишається стійким та робить свою чоловічу справу. 
«Я хочу, щоб Україна мала майбутнє. Мої сестри мали майбутнє у вільній країні. За це і стоїмо, як би не було важко,»- підсумував Захисник нашу розмову.  

💙💛 Дякуємо Владиславу, всім нашим мужнім Героям, завдяки яким Україна обов'язково вистоїть! 

ВІДЕОСЮЖЕТ