Енергодарська міська територіальна громада

Світлана Білоусова – жителька Енергодара. З 1991 року працювала в бухгалтерії Запорізької АЕС. Багато атомників знають її ім’я, бо Світлана в своїй роботі взаємодіяла з різними службами ЗАЕС. І, мабуть, мало хто міг би уявити, що життєва дорога та власний вибір приведуть її від бухгалтерії атомної станції до служби в ЗСУ. Сьогодні Світлана Білоусова - старший матрос Військово-морських сил.

          Як і більшість енергодарців, повномасштабна війна застала її зненацька. Зранку, збираючись на роботу, жінка читала новини і не вірила в те, що відбувається в Україні.

«Вся моя юність, становлення пройшли в радянському союзі, там сформувалися основи мого життя, - розповідає 56-річна Світлана. – Звісно, за часи незалежності України у суспільстві відбулись важливі зміни – у когось більше, у когось менше. У мене мабуть все ж – більше. Перша найважливіша відмінність України і радянського союзу - це передусім свобода думки, свобода волі та свобода вибору. Скажу чесно, до 5:00 ранку 24 лютого 2022 року я не бачила в росії лютого ворога. Сьогодні усвідомлюю, що свого часу, ще у 14-му, недостатньо розуміла значення Антитерористичної операції на Сході України. Не було достатньо інформаційної роботи проти рф. Тільки у 2022 я сама відчула, що переживали наші люди з 2014 року. Від того часу у моїй свідомості відбувся розворот на 180 градусів».

Попри окупацію Енергодара, на роботу Світлана продовжувала ходити до 12 січня 2023 року. Необхідно було постійно передавати робочі дані в НАЕК, регулярно взаємодіяти з Києвом. Колеги почали поступово виїжджати з міста, але Світлана як керівник відділу ще тривалий час була змушена залишатися.

Після проведення рашистами у вересні 2022 року так званого «референдуму», окупаційне керівництво станції почало тиснути на співробітників та змушувати їх укладати контракти з росатом. На початку жовтня Світлану запросили на «співбесіду» до призначеного окупантами директора АЕС Чернічука. Їм був потрібен фахівець, який би повністю володів інформацією з обліку товарно-матеріальних цінностей та закупівель по всім цехам та підрозділам АЕС. Таким фахівцем є саме Світлана. Тож окупанти були дуже зацікавлені у співпраці з нею. Але це аж ніяк не входило в її плани. Вона одразу доповіла про ситуацію своєму керівництву в Київ, отримала заклик виїжджати, та почала терміново пакувати валізу. Виїхала з міста наступного ж дня. Точніше, спробувала це зробити.

Однак на Василівському КПП жінку не пропустили та розвернули її назад – в Енергодар. Окупанти відреагували миттєво: одразу викликали її до себе, мовляв, «Втекти зібралась? А не вийде». Світлана сказала, що планувала лише з’їздити у відпустку в гості до сина, який виїхав раніше. Звісно, в таке пояснення ніхто не повірив.

Паралельно весь цей час тривали «примусові заходи»: на Світлану щоденно тиснули, примушуючи підписати контракт. Погрожували «відвезти на підвал», не випускати з території станції, постійно викликали на «співбесіди», наполегливо переконували, пропонуючи підвищення та посади. Серед таких «доброзичливих» були колаборанти Чернічук, Мішин, Мельник, які одразу згодились посісти при окупантах керівні посади на ЗАЕС та почали ламати всіх інших. Деяким керівникам контракти «приносили на стіл»: доводилося або підписувати на місці або їхати «на підвал» до фсб. Одного разу, повертаючись на своє робоче місце після однієї з таких розмов, жінка навіть втратила в кабінеті свідомість від втоми та напруження.

В якийсь момент Світлана зрозуміла, що більше не відчуває страху перед окупантами – настільки була виснажена постійними допитами та тиском. Під час однієї з таких «зустрічей» Світлані навіть довелося спілкуватися телефоном «з москвою». Через стрес під час розмови плутала російську та українську мови. Але на тому кінці проводу сказали, що розуміють те, що вона каже. Після цього жінка принципово розмовляла з місцевими зрадниками на станції українською, чим дратувала їх неймовірно. Якось Мішин сказав: «зав’язуй вже балакати цією  хохлятською мовою», на що вона відповіла, що керується принципом: «раз ВАША москва зрозуміла – і ви зрозумієте».

11 січня 2023 року одна з колег Світлани, теж бухгалтер, розповіла їй, що погодилася укласти контракт з росатом. «Я тоді зрозуміла: це - мій джекпот. Напевно якби вона не підписала, вони б мене рано чи пізно зламали і «дотиснули»: я тоді була вже зовсім виснажена. 12 січня я зібрала речі та пішла на 1н. Пам’ятаю, що від моральної втоми і тривалого стресу кілька діб пролежала на ліжку, накрившись ковдрою з головою».

Деякий час Світлана ще залишалась в Енергодарі. Тоді як раз українські війська готувалися до контрнаступу, тож було лячно вирушати в дорогу в цей час. Виїхати жінка змогла тільки 2 липня 2023 року, через КПП Колотилівка.

Світлана пригадує, як пішки перетинала «сіру зону», щоб потрапити на підконтрольну Україні територію.

           «Вся українська символіка в Енергодарі заборонена. Йшов хлопець в жовтій футболці та джинсових шортах – окупанти його забрали. Тож коли я підняла голову та побачила флагшток з жовто-синім прапором – відчула просто неймовірні емоції, сльози на очах, відчуття, які неможливо передати. Як побачила нашого військового, у нашому «пікселі» - кинула речі, почала обіймати, не могла стримати сліз. Всі почали спалювати рублі, які ще залишалися. Я одразу зламала російську «сімку», змінила на українську, яку вивезла у білизні».

4 липня Світлана вже була у Запоріжжі. Разом з сином поїхали у військкомат по його справах. Там жінка одразу встала на військовий облік, залишила свої контакти для зв’язку.

Через деякий час, не дочекавшись дзвінка, але маючи стійке бажання долучитися до лав Сил оборони, Світлана звернулась до своїх племінників, які несуть службу в ЗСУ. Ті дали їй номер телефону, жінка одразу зв’язалася з командуванням частини, пройшла співбесіду та була прийнята до Військово-морських Сил Збройних Сил України.

Півтора місяці Світлана проходила навчання та практичну підготовку на морського піхотинця в учбовому центрі. Бойове навчання для тендітної жінки було непростим. Але потужна вмотивованість та сила волі допомогли подолати всі труднощі, опанувати нові для себе навички та, що особливо важливо особисто для неї – здобути повагу чоловіків, які також проходили підготовку разом з нею – єдиною на той момент жінкою в «учебці».

«Бронік» - 15 кг, каска - 2 кг, автомат – 3,3 кг, ще і зимовий одяг, - пригадує Світлана. - Дякую атомній станції за привчання до порядку та дисципліни – це дуже допомагає у військовій службі. Зараз, окрім завдань економічного напрямку, у мене є ще, скажімо так, періодичні бойові чергування. Тож я готова в будь-яку мить піти в кімнату зберігання зброї, взяти свій автомат і йти в окопи, якщо це буде потрібно».

З грудня 2023 року Світлана працює у військовій частині. Зараз має звання старшого матроса ВМС України. Вона не тільки веде облік матеріально-технічних цінностей та бухгалтерську справу, але і несе бойові чергування на посту. Серед її завдань – аналіз оперативної ситуації, координація бойових задач тощо.

«У мене завжди була мета – зробити хоч щось для нашої перемоги. Я  була дуже вмотивована в цьому: і в частині дисципліни, і військового життя. Жити за розкладом для мене ніколи не було проблематично. Я просто виконувала свої завдання і розуміла, що це потрібно робити».

          Світлана із захопленням та глибокою повагою розповідає про свою військову частину та побратимів.

«Я дуже рада, що попала саме в цю частину. У нас чудові люди, починаючи з командира. Наш командир - Людина з великої літери. Йому лише 32 роки, але він дуже відповідальний, справедливий, уважний до персоналу. Знає та пам’ятає все про кожного. Якщо ти щось порушив, він дає шанс виправитись. Якщо не виправляєшся, тоді вже вживає заходи, розбирається по ситуації. З колективом фінансово-економічної служби, де я працюю, мені теж повезло. У нас лояльні, комунікабельні, доброзичливі люди, від побратимів завжди відчуваєш допомогу та підтримку».

Окрім Світлани в її команді є ще один енергодарець - працівник експлуатаційного підрозділу ЗАЕС, який має звання капітан-лейтенант.

«Я розумію, що зараз навіть мій економічний напрямок є вкрай важливим у війні, адже ця робота дуже впливає на бойові рішення командира. Якщо командир точно знає, скільки у нього снарядів, він може чітко планувати бойову операцію. Тут вкрай важливий точний облік, контроль та своєчасність. Я бачу результати своєї праці, відчуваю свою причетність та усвідомлення того, що маю змогу допомогти нашим хлопцям».

Світлана не має жодних сумнівів у перемозі України та звільненні рідного Енергодара. Саме це допомагає їй зберігати стійкість, залишатися  вмотивованою та незламною, вірити в себе та в Збройні Сили України, робити все можливе задля перемоги!