Енергодарська міська територіальна громада

За останніми даними, доступними з відкритих джерел, загальна чисельність жінок у Збройних силах України становить 68 000, з них 48000  — чинні військовослужбовиці, які щоденно стоять на захисті країни, ще близько 5000 виконують свої задачі нарівні з чоловіками в зоні бойових дій. Серед них і енергодарка з позивним «Панда». Дівчині 29 років. З них вже рік вона у самому пеклі війни, бо несе службу та виконує бойові завдання в районі Курахово Донецької області у складі 72 ОмБР імені Чорних Запорожців, в батальйоні безпілотних систем. Про те, як і чому прийняла рішення піти до війська, свою мотивацію та шлях, який проходить наша землячка сьогодні, читайте в наступній нашій публікації «Герої серед нас».

Панда (імʼя та прізвище дівчини ми не вказуємо з причин безпеки) до великої війни жила своє звичне мирне та гарне життя. Будувала плани, мріяла про майбутнє. Дівчина перед початком повномасштабного вторгнення працювала в одному з комунальних підприємств Енергодара. А ще багато займалась спортом.

«Війна застала мене в Енергодарі. Ті події, мабуть, вже ніколи не зітруться з пам’яті. Життя змінилось докорінно і з кожним днем в окупації ставало все гірше. У  нечасті свої виходи з дому мені здавалося, що кожен озброєний окупант проводжає мене поглядом. І нічого хорошого я від них не очікувала. Тим більше вже було відомо, що вони коїли в інших на той час окупованих містах України – в Бучі, Гостомелі... Це  було за межею людяності, за межею добра та зла. Вони не дивляться, чи діти перед ними, чи молоді дівчата, чи літні люди – жорстокість не знає меж. Мої почуття тоді – це невідомість, страх і лють. Так, в Енергодарі вони були більш стримані, бо малювали картинку в своїх ЗМІ про «порятунок», «руський мир», референдум тощо. Але ж паралельно, одного за другим, забирали в підвали чоловіків, в яких вбачали ризик для свого режиму. Через прес окупантів проходили не тільки чоловіки, а й жінки. Тому залишатися в цьому режимі я просто не хотіла. Не змогла би там жити», - пригадує наша Захисниця.

З міста вона виїхала в липні 2022 року. Це була важка дорога. Чотири доби колону, в яку влилась дівчина разом з подругою та її дитиною, окупанти протримали під Василівкою. Ночували в Скельках, просилися до людей на постій. Нарешті  відбувся довгоочікуваний виїзд в Запоріжжя. Відчуття свободи, коли можна зробити подих на повні груди. Розуміння, що війна набирає обертів і що швидкого повернення додому очікувати марно, треба щось робити, треба діяти. В Запоріжжі дівчина прожила більше року. А потім здійснила те, про що думала довго та ретельно -  пішла у військомат.

«Насправді це рішення зріло в мені дуже давно, ще з 2014-2015 рр., коли почались події в Криму, а  потім і на Донбасі. Дуже довго зважувала, сумнівалася, нікому не казала ані слова, але якось не наважувалися зробити цей крок. Та одного дня, сидячі в Запоріжжі після чергового обстрілу, зрозуміла, що готова, і що це буде правильно. Відчула, що моя життєва дорога веде саме туди. Так, це дуже непростий шлях, і він супроводжується постійними втратами. Я втратила чимало своїх друзів-побратимів. Є серед них і наші енергодарці» - з болем говорить наша землячка.

Дівчина добилася свого та потрапила в «учебку». Для неї спогади про цей час – дуже теплі. Каже, що то був перший і дуже важливий крок її становлення як військової. Жили в наметах, проходили КМБ (курс молодого бійця), медичну, психологічну підготовку:

«Для когось це фізично важко: бігати у важкій броні, виконувати непрості завдання. Але для мене – це один з найкращих періодів. Я розуміла, що чекає попереду, куди я потраплю і що зі мною може статися. Але мета переважала для мене всі ризики. Я старалася з усіх сил, щоб впоратися зі всіма задачами. Тут, до речі, дуже допомогло моє спортивне минуле – я багато років займалася ММА (змішаними бойовими єдиноборствами), а також дуже захоплювалась стрільбою і за будь якої нагоди відвідувала тир. Вся моя родина знала, що це для мене найкращий спосіб розвантажитися і водночас зосередитися».

В учебці разом з Пандою на той час було ще 16 дівчат. Підготовка тривала 2 місяці. Цього часу, звісно, не надто багато, щоб опанувати все, що потрібно, щоб не просто здобути нові навички, але й закріпити їх. Дуже багато залежить від інструкторів та від того, наскільки вони вміють не тільки вчити, а й мотивувати та підтримувати, наголошує наша співрозмовниця. Її напрямок - радіотелеграфістка – окрім фізичної та бойової підготовки, потребував також опрацювання великого масиву інформації та гарної памʼяті.

Врешті Панда потрапила до 72 ОмБР «Чорні запоріжці», в батальйон безпілотних систем. Це був кінець жовтня 2023 року. З того часу наша Захисниця фактично постійно на нулі. Ще в учебці вона звикла до броні, до зброї. Перший місяць особисто для неї став непростим випробовуванням за інших причин. Було важко звикати до постійної присутності поруч з тобою великої кількості людей. Не вистачало можливості побути наодинці зі своїми думками  і з собою. Але з часом звикла, відчула підтримку, побачила чимало однодумців. Почали формуватися дружні стосунки. Тут, в своїй бригаді, вона отримала відчуття справжнього братерства та сестринства.

Сьогодні в задачі Панди входить підвіз на нуль різного обладнання, дронів та FPV. На зворотному шляху, в разі потреби, евакуює поранених. Було і не раз, що окрім своїх безпосередніх обовʼязків, доводилося брати активну участь в бойових діях та відстрілюватися від ворога.

 «Я розуміла, що рано чи пізно настане момент, коли ти майже обличчям до обличчя станеш перед ворогом. Що потрібно буде стріляти.  Налаштовувала себе: або мене, або я. Щоб вижити та далі продовжити свою роботу, я повинна це зробити. Тим більше, що я маю сильну мотивацію: хочу повернутися додому. Бути не десь, а саме в Енергодарі. Бажано живою. Але якщо вже не судилось, бо це війна, я хочу, щоб мене поховали у вільному українському Енергодарі. За понад рік моя мотивація не знизилися. Якби важко не було, я не пожаліла про своє рішення. Я готова віддати своє життя заради миру, заради свого дому та своєї сімʼї. Хто як не ми будемо це робити? Ніхто не приїде з інших країн нас захищати зі зброю в руках - це скорше виняток. Ми всі мріємо про нормальне життя. Мені, звісно, теж цього хочеться. Але це війна, і вона забирає багато людей. Я не маю своїх дітей.  Якщо судилося пережити те, що відбувається, то, сподіваюся, ще буде така можливість. Тож зараз я на фронті заради всіх інших дітей та їх майбутнього».

 А ще Панда співчуває  тваринам, які дуже страждають від війни: багато покинутих, поранених. Там, де вона зараз перебуває, під «опікою» військової 15 собак (як породисті, так і дворові). Вони всі разом збились у стаю.

«Намагаюсь за кожної можливості їх нагодувати. І якщо напочатку вони були агресивними і не підпускали нас на «свою» територію, то зараз, коли я повертаюся з бойових виїздів, вони не відходять від мене. Раніше були волонтери, які допомагали з кормами та їжею для тварин, вивозили їх на безпечну територію. Але зараз з цим важко, бо напрямок у нас дуже небезпечний, волонтери бояться сюди їхати, бо вже були випадки, коли потрапляли під обстріл», - розповідає дівчина.

Неодноразово потрапляла під обстріли та отримувала серйозні поранення і сама Захисниця. Були шпиталі, лікування, коротке відновлення, і знову на фронт. Війна щоденно забирає життя і військових, і цивільних. Це страшні жнива, які необхідно зупинити. Саме тому вона там – в зоні активних бойових дій, щоденно ризикує своїм життям. 

«Хочу звернутися до всіх енергодарців, які були і залишаються українцями. Ви повинні триматися, де би ви зараз не були і якби важко вам не було. Будьте стійкими, за можливості підтримуйте ЗСУ, робіть донати та продовжуйте волонтерську роботу. Це дуже важливо! Сподіваюся, зустрінемося вдома, у рідному Енергодарі!»