Енергодарська міська територіальна громада

До початку повномасштабної війни Сергій (позивний «Юріч») працював на Запорізькій тепловій електростанції.

В лютому 2022 року чоловік разом з іншими небайдужими мешканцями долучився до місцевої тероборони. Ніс чергування на облаштованих блокпостах, патрулював прилеглі до міста території. Поки ворог декілька днів кружляв поблизу Енергодара, оборонці відслідковували маршрути окупантів. Об’єднавшись, спільними зусиллями енергодарці намагались завадити окупантам зайти в місто: будували перешкоди на блокпостах, таскали мішки, встановлювали залізні «зуби», «їжаки».

Коли росіяни підійшли до міста, Сергій був у перших рядах громадян, які тримали спротив. Бачив все на власні очі, чув їхні розповіді, що вони нібито йдуть «охороняти ЗАЕС». Тоді енергодарцям вдалося не впустити загарбників. Але необхідно було і далі тримати оборону. Увечері хлопці рили окопи поблизу блокпостів та на прилеглих територіях. Перегородили шлях до міста залізничними вагонами, аби ворог не зміг пройти.

 Штурм російських військ на Енергодар розпочався увечері 3 березня.

«Окупанти розпочали обстріл блокпосту з танків, підірвали рейки, на яких стояли вагони, розстрілювали «їжаки» та транспорт, підпалили шини. При в’їзді до міста зайнялася пожежа. Через обстріли декого з наших було поранено. Все навколо горіло, проїхати було неможливо. Тоді, щоб зайти до міста, росіяни пробили огорожу поліцейського штрафмайданчика біля блокпосту».

Паралельно окупанти вже з іншої сторони наблизилися до Запорізької АЕС, пригадує Сергій.

«Хтось з місцевих зрадників з села Водяного підказав окупантам дорогу до станції в обхід головного в’їзду до міста. Наші почули вибухи з боку АЕС, коли окупанти почали обстрілювати енергоблоки та будівлі станції. На той час вже стемніло. Щось побачити в темряві без приладів нічного бачення було неможливо. Ми згуртувалися між міським басейном та центральним ринком, потім відступили до адмінбудівлі мерії, де отримали наказ розійтися по домам».

Деякий час Сергій займався «партизанщиною»: маючи мисливський досвід, вів спостереження за пересуваннями ворога. У перші ж дні окупації росіяни пограбували велосипедні магазини, щоб на крадених велосипедах об’їздити приміські дороги та лісові стежки -  відстежити всі можливі в’їзди в Енергодар та перекрити їх.

Виїхав чоловік разом з молодшим сином навесні 2022 року. На щастя, вибратися з окупації вдалося без особливих перешкод. Одразу ж прийняв рішення долучитися до Сил Оборони. Близько місяця лишався у Запоріжжі, проходив перевірку спецслужб, медкомісію. Весь цей час волонтерив, допомагав збирати продуктові набори військовим на передову.

Потім потрапив на розподіл, звідти - на службу у 81-шу окрему аеромобільну бригаду Десантно-штурмових військ Збройних сил України.  Одразу був направлений в Краматорськ. Став «мехводом» - механіком-водієм броньованого тягача МТ-ЛБ. Навчатися наводити бойову техніку, артилерійські установки допомагали бійці 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Восени 2022 року Сергій разом зі своєю бригадою поїхали на бойові позиції. В Краматорську попали під обстріл окупантів. Пізніше були направлені замінити бійців на Лиманському напрямку.

 В надважких умовах війни та тяжких боїв наші військові, які щоденно ризикують життям пліч-о-пліч, стають однією сім’єю. Сергій з теплом пригадує новий 2023 рік, який військові бригади зустрічали всі разом. Навіть збереглося фото з того пам’ятного дня.  

Після нового року знову поїхали на бойові. Ситуацію на фронті ускладнював і вкрай сильний мороз  – до 22 градусів.

Під селом Серебрянка Бахмутського району Донецької області наші захисники потрапили під ворожий обстріл. Снарядом побило машину, де перебували військові. Сергій отримав травму ноги внаслідок вибуху міни.  Один з воїнів загинув, іншого було сильно поранено. Попри травму та безперервні обстріли, Сергій зміг витягнути побратима та своєчасно евакуювати його до медиків, які надали чоловіку екстрену допомогу.

Пізніше мати вцілілого воїна написала Сергію щирі слова вдячності за порятунок сина. Ці слова зараз викарбувані у військовому альбомі Захисника – в пам’ять про подвиг та врятоване життя друга та побратима.  

Є в цьому альбомі ще одне пам’ятне фото – з дня вручення нагрудного знаку Головнокомандувача ЗСУ «Хрест Хоробрих». Вручав нагороду Сергію особисто Олександр Сирський. Тоді чимало бійців бригади отримали почесні нагороди з рук Головнокомандувача.

Після лікування та реабілітації Сергій трохи побув на пункті постійної дислокації, а потім прямо на милицях знову поїхав на фронт. Деякий час ніс службу в артилерії на Донецькому напрямку. Згодом був переведений на роботу з матеріального забезпечення підрозділів. Працював вантажником, займався постачанням продовольства, речей, засобів, зброї до бригад, допомагав волонтерам плести сітки.

Зараз Сергій - ветеран, учасник бойових дій. Списаний з військової служби за віком, йому вже є 60 років. Звісно, з нетерпінням чекає скорішого повернення додому – у звільнений Енергодар. А всім воїнам бажає повернутися з фронту живими та неушкодженими.